"Дивосвіт" Ігоря Калинця (поезії зі збірки "Книжечка для Дзвінки")

  1. Стежечка

​Ходім зі мною, стежечко.
Обережно,
не зачепися за камінець,
переступи соломку
і під спориш не ховайся,—
все одно бачу.
А там,
за городом
ого як ти виросла!
Сама біжиш,
через струмок перескакуєш,
батіжком по пилюці цвьохаєш
за суницею збочуєш,
топчеш горох при дорозі.
Коли б глянути, стежко,
он з тої гори на всенький світ!
Тільки не поспішай:
така верчена ти,
як дзига.
Але ж світ красний —
голова крутиться...

   2. Вітер

Знаю того легіня,
знаю.
Капелюха когутячим пір'ям
замаїв.
Дримбає попід носом
круглий день,
а до діла —
пень.
Бо:
зрідка пахощі
попасе в полонині,
молоденькі хвилі
підстьобне до водопою,
то заверне дим
з ватри просто в очі,
ніби звідти срібні бджілки
викурює.
Хоч би одну зірку
стряс тобі з неба...
Зате на Великдень
прикотив сонце,
у Космачі розписане.

 3. Хмара

То не хмара,
а дірява парасоля:
сама змокла,
ще й мене
до нитки намочила.
Бачив я, бачив,
як несе вона
на плечах
малі хмарята.
А від них —
маленькі дощики,
дитячі парасольки,
гороб'ячі калабаньки
і веселки в росі.

    --------------

 4. Блискавка

Живе собі королева —
королева темряви.
Кортить їй зазирнути
у дзеркало —
а темно.
Зблисне
на мить світлом —
зазирне:
— Хто на світі найгарніший?
— Ви, Ваша темність,—
відкаже дзеркало
похапцем.
Заспокоїться королева
на часину.
Сказано,
писана красуня.

   5. Грім

Були собі в парі
у чорній хмарі
грім і мара.
Мара тільки хмуриться,
а грім
кулаком погрюкує.
Бідні їхні діточки
понасуплювалися.
Викотився грім
із хмари,
хряснув дверима
та як гарикне:
— Прррощавайте!
Піду прошаком
по землі щастя питати.
І загримів
по крем'яній дорозі.
Тільки його й чули.

 6. Дощик

Випив суховій
увесь нектар із квітки.
Заглянула бджілка в гості
нічим почастуватися.
А в пана дощу
ворота дощаті.
— Пане дощ, пане дощ,
вийдіть-но з хати.
— Нема батька вдома,
а я — дощик.
— Ну, то вийди ти —
треба квітці помогти.
— А я ліпше капусті
за комір —
ото сміху буде!

7. Веселка

Надягла веселка
стрічок-стрічок,
як у свято.
Взяла коромисло
і пішла до річки.
Дорогою перестрів її
князенко соняшник
із золотим черевичком
У руці.
Поміряла веселка —
якраз на ніжку!
От вони й побралися.

8. Криничка

Сплю глибоко-глибоко.
А ще глибше —
мати моя підземна.
Я їй про зорі розповідаю,
а вона —
про коріння дуба
Я їй про хмаринку,
а вона студеним молоком
мене поїть.
Я їй про метелика, а вона
з водяного царства
русалку приводить.
А оце весняна калина
не хоче забрати
з мене свою подобу.
Тільки сонце
п'є та п'є
калинову воду
через золоті соломинки.

    9. Камінь

​Поверталася річка з гір
і думала,
що рожеву рибку
несе.
А то не рибка,
а плескатий камінчик.
Розсердилася річка —
і жбурнула його на берег.
Який гарний плесканчик,—
зраділа дівчинка
і в садку його посадила.
— Рости, камінчику,
великий,
я тебе поливатиму.
Росте камінчик без коріння —
виріс рожевим каменем.
Тепер він як скеля.
Та серце м'яке має
і маленьку дівчинку
любить.

  10. Туман

Устав туман удосвіта,
запряг сиві воли —
та й почумакував у Крим
по сіль.
У степу
наздогнало сонце,
хоч би якась балочка —
сховатися ніде.
Пропав туман
і сиві воли.
Пере мряка
на кладці
вишиване хустя
та й побивається:
— Де той туман забарився?
Солі ні крупинки,
прісні мої сльози.

       11. Роса

Розбудилася роса раненько,
у росі личко вмила,
щоб ще гарнішою бути.
Тоді сіла на пелюстці
і давай гойдатися.
А сорока,
на блискітки ласійка,
тут як тут:
що то за коштовний камінець?
Тільки хтіла дзьобнути,
а воно на пелюстці гойдається.
Скреготнула зубами
та й подалася далі.
А промінь прилетів,
взяв росу за рученьку —
і злинули обоє
в блакитне поле.

  12. Павутинка

Надумав кленовий листок
линвоходцем прославитися
павутинку бабиного літа натягнув
між гілками.
Зібралося усе листя на
цирк дивуватися,
а листок ступив крок,
другий —
світ зелений захитався.
Упав листок з високості.
Погойдалася павутинка,
понудьгувала,
взяла та й відв'язалася.
Лине собі
понад тролейбусні дроти,
що до міста прив'язані,
і хизується.
Хто ще таку линву бачив,
аби сама літала?

     13. Дим

Втік дим від вогнища,
просто у синіх джинсах,
розпатланий,
та й подався у мандри.
Тільки спечену картоплину
прихопив.
По дорозі місто.
Сів у трамвай —
принюхується.
Зітхнула кондуктор:
— Осінь мені запахла.
Залоскотало водієві в носі
повернув трамвай
і гайнув у гай.
«Я не в той трамвай сів»,-
подумав дим
і через вікно
вистрибнув.

   14. Ліс

Піє півень-ліс
дуже осінню пісню.
І гребінець у нього
палахкотить червоно.
І руде пір'я летить —
за вітром стелиться.
Гарний у тебе голос,
півнику,
а яким іще буде?
Приїде коваль —
зі срібла викує
Бо той коваль —
Морозенко,
в нього коники
в колокільцях.
Він і річку скує,
і на кожну гілочку
по сто дзвоників
навішає.

15. Місяць

Старий місяць
червоною корою
зашерх,
як смерека.
У старого місяця
мурашки бігають
під корою.
Треба на них дятла
з лісу кликати.
А молодий
сам ріжками буцається,
мов цапок.
Старому місяцеві мулько —
бік відлежав на хмарині.
А молодому не спиться:
біжить хвацько
через усе небо —
десь там зіроньки защедрували.

16. Сонце

​Поза ворота
яре золото,
ярії роси,
сонечко босе
колесом, колесом
як гагілочка.

***
Червінцю, червінцю,
мені по вінця.
Я на купала
у воду впало,
а у петрівку —
в житньому вінку
від серпа втекло,
як перепілка.

***
На городі
за перелазом
соняшник лузало.
Прийшла пава — листя опало.
До багаття звезла,
бо сонечко змерзло:
гори, гори ясно,
аби не погасло.

   17. Зірка

Заслухалась зірка
цвіркуна,
вихилилась через віконце —
хотіла ружечку кинути
та й сама впала.
Підібрав її лопух,
думав, що світлячок.
Сидить зірка на листкові,
до неба високо,
до землі чужинно.
Ще й очі
як у Дзвінки.
— Як ти називаєшся?
А вона:
— А я цвіркуна слухала.